Два тижні тому Апарат Верховної Ради за політичної вказівки «зверху» відмовився реєструвати закон «Про цивільну зброю та боєприпаси» авторства свободівців. Закон передбачає спрощення дозвільної системи, ліквідацію міліційної мафії у цій галузі, створення реальних умов, які гарантують виконання одного з ключових пунктів Конституції – забезпечення недоторканості честі, гідності, безпеки громадян.

Безпека – це не тоді, коли міліція змушує здавати зброю чи чатує за тобою на кожному кроці. А тоді, коли кожен громадянин може себе захистити самотужки. Це так само необхідно, як і проходження кожним членом суспільства курсу першої долікарняної медичної допомоги – ще одного базису, який допомагає зберегти життя сотень і тисяч людей. Умовно кажучи, якби у самооборонців була зброя – поранення трьох осіб вдалося би уникнути. Нині ж де-факто в умовах війни маємо оголошення кожного озброєного чоловіка поза законом.

Турчинов давно мріяв промовити фразу: «Хто носить зброю – може бути лише у Національній гвардії, Службі безпеки». Саме з його вказівки такий назрілий закон про легалізацію зброї було зупинено. Причиною формально названо наявність «аналогічного» закону. «Аналогічний» – міліційний – спрямований на монополізацію права міліції користуватися «вагомими аргументами» та подальшого розвитку корупціонованого бізнесу навколо дозвільної системи.

Міліційно-президентська пропаганда нав’язує переконаність: не було би у населення зброї – ніхто не стріляв би. Але згадаймо події останнього часу, що розгорталися у нас на очах і за нашої участі. Агресивний і зростаючий наступ на честь, гідність і свободу, який ми пережили протягом трьох місяців Майдану, суттєво ствердив бажання громадян мати зброю. Ще більше цей потяг зріс в умовах військової агресії проти України. Відчувати захищеність та бути готовим до надзвичайних умов – абсолютно природні устремління активних громадян.

Суспільство на очах еволюціонувало із зародкового стану, коли про своє обурення та наміри лише говорять, і то на кухні... Тепер озброєння (на ряду з проходженням елементарної медосвіти та створенням недоторканих харчових запасів) стали тими завданнями, які перед собою ставить чи не кожна українська родина.

Це підтверджує і статистика. Лише один офіційний зброярський магазин у столиці за останні три тижні продав 600 автоматів Калашникова цивільної версії. Аналогічні дані дає і міліція, яка видає дозволи на придбання зброї. За її даними, лише у Києві за місяць кількість охочих придбати зброю зросла у 30 разів. На день припадає в середньому 80 заяв.

Це мізерні цифри, якщо їх порівнювати із «сірим» обігом активних засобів захисту. Ми знаємо, про «ніч гніву» у Львові, під час якої громадяни вилучили у військовиків та силовиків не комп’ютерну техніку, а цілі арсенали. Це сотні пістолетів, автоматів та навіть гранатомети. Ніч гніву – не лише помста опорам кривавого режиму. Це і сигнал, породжений відсутністю лібералізації збройного законодавства у час, коли така потреба є нагальною.

Говоримо тільки про два міста. Як озброєні інші – буде зрозуміло лише після легалізації. Над цим працюють у парламенті. Ні, не «радикал» Ляшко і навіть не «на все готовий» Гриценко, а свободівці разом із провідними фахівцями у галузі та правниками.

Цей законопроект не лише лібералізує обіг короткоствольної вогнепальної зброї в Україні, але й посилює відповідальність за її незаконне використання, а також регламентує обіг пневматичної зброї, яка на сьогодні перебуває у вільному нерегламентованому обігу і через це часто використовується з хуліганською метою.

Проблему неврегульованості відносин неможливо виправити «місячником» здачі зброї чи акцією «роззброєння незаконних збройних формувань», які ініціює нова влада – влада, що прийшла до керма на крові сотень людей, хоча ці жертви були би значно меншими, якби озброєння було узаконене.

Це розуміє і Генеральний прокурор (уперше в історії України ГПУ очолив націоналіст, – ред), який тверезо оцінив ситуацію: «В ідеалі треба було б, щоб зброю здали. Але ми розуміємо, що того ніхто не зробить, тому її необхідно легалізувати». 

Річ у тім, що у нас не існує закону, який би врегульовував суспільні відносини між власниками зброї та державою, давав би єдині визначення та класифікації видів зброї, передбачав би створення єдиного реєстру власників зброї, спрощував би процедуру набуття зброї, визначав би правові підстави діяльності спортивних стрілецьких організацій…

Зрештою, у нас досі немає закону про зброю, хоча громадяни України легально володіють вогнепальною зброєю у загальній кількості близько 2 млн одиниць. А організація Small Arms Survey (Женева, Швейцарія), яка досліджує питання обігу нелегальної вогнепальної зброї у світі, заявляє, що в Україні у нелегальному обігу перебуває понад 3 млн. одиниць вогнепальної зброї. Тобто кожен дев’ятий українець має на руках легальну або нелегальну зброю. З урахуванням «пневматів» і «травматів» – матимемо іншу статистику.

Зазначену царину суспільних відносин регулюють Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України "Про фізичну культуру та спорт", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про об'єднання громадян", а також підзаконні акти МВС або інших міністерств та відомств.

Але усі ці закони й підзаконні нормативні акти мало узгоджені між собою, що породжує колізії норм права або залишає суттєві прогалини у царині обігу цивільної вогнепальної зброї. Доки така ситуація існує – про подолання корупції в органах внутрішніх справ неможливо говорити. Так само неможливо говорити про культуру користування зброєю, яка є запорукою суспільної безпеки в умовах озброєності населення. Так само неможливо говорити про розвиток стрілецького спорту й грамотне ставлення до предмету розмови.

Зрештою, легалізація зброї сприятиме розвінчуванню міфу про те, що зброя – «це ознака злочинців». У країнах із усталеною демократією зброя є ознакою здорового суспільства, взаємодовіри між державою та громадянами, підвищеним рівнем відповідальності кожного громадянина. А органи правопорядку констатують: збільшення кількості легальної вогнепальної зброї призводить до зменшення рівня злочинності.

Досвід близьких до наших реалій Прибалтики, Грузії та Молдови переконує, що надання права громадянам на цивільну вогнепальну зброю протягом року з моменту ухвалення відповідних законів знижує вуличну злочинність на 50–70%. Водночас введення жорстких правил і обмежень щодо володіння цивільною зброєю у Великій Британії призвело до стрімкого зростання кількості злочинів: на 88% злочинів з використанням насильства, на 101% озброєних пограбувань, на 105% зґвалтувань та на 24% вбивств (зростання за 5 років). У випадках із цими країнами офіційно зареєстрована цивільна зброя використовується при вчиненні умисних злочинів менш ніж у 0,001% випадків від загальної кількості злочинів.

Кому вигідно тримати суспільство у пітьмі міфів про злочинний характер зброї? Тим, кому хочеться контролювати громадян, мати їх за стадо беззахисних і безхребетних овець. Тим, кому не потрібне сильне громадянське суспільство й здорова могутня держава.

Схоже, що ВО «Батьківщина», яка зайняла 95% керівних посад, перейме «добру» традицію попереднього режиму й волітиме керувати безправним і беззбройним народом. Чому безправним? Тому що деморалізована, зав’язана на корупції, нереформована міліція не здатна бути гарантом виконання ключових засад Конституції. Адже людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. Міліцію ж занадто довго використовували для посягання на всі перелічені цінності. Сумніви викликає і боєздатність недореформованої Нацгвардії та обкраденої армії. У таких умовах кожен українець ризикує зіткнутися з окупантом. Бути готовим – означає бути озброєним.

Бачимо, що за це право доведеться змагатися. Адже законопроект, який подали народні депутати зі «Свободи» Юрій Сиротюк, Андрій Міщенко, Олег Осуховський та Ігор Кривецький, опинився заблокованим Апаратом Верховної Ради. Для цього було використано формальну зачіпку – реєстрацію схожого (!!!) законопроекту 2009 року. Це при тому, що ще восени ми бачили 5 «схожих» постанов про призначення місцевих виборів у Києві. Чому ж тоді Апарат не нарікав на подібність документів?

ніціатива Авакова-Турчинова-Наливайченка із роззброєння, продовження постачання ворогу зброї, відсутність будь-яких санкцій щодо країни-агресора з боку України – тривожні ознаки нового керівництва. Воно байдуже ставиться до всього, що не означає влади над народом і вороже сприймає усе, що може спричинити владу народу. Схоже, незабаром народу доведеться перекладати своє ставлення до влади іншою мовою. Адже фраза «Добрим словом і пістолетом можна досягти значно більше, ніж просто добрим словом» – не даремно стала класикою.

Андрій Крук