Ще одні таваріщі, які надихались, надихались закордонними музами і задихнулись Muse. Це така концепція. Це все на совісті Шурова. Ні шикарний стьоб (інколи), ні жирний саунд, ні толковий бас і перкусія не рятують цього пупсіка від пласт[масової] мозаїки. Земфіра стала фарм-клубом Esthetic Education?

Нафіга в першому треці ця дешева труба? Запливи Шурова вже починають харити. Мейнстрімовий на сьогоднійшній день ретро-саунд.

Електрооргани і скрипочки. Якийсь савєцкій саюз з усіх різноманіттях ВІА застойного періоду. Слава Богу, тексти у більшості випадків не підкачали. Всьо тут. Всьо наше. Всьо на місці.

Таранно-пробивна "В метро" валить усе нафіг своїм бітом і елєктроорганчиком. До такого пафосу звичайно напрошується труба, яка тут як тут, і яка тут, як не приший кобилі хвіст. Речитатив як і в "Я хачу павєсіцца". "Ані єлі друг друга, спалі друг с другом". От така історія, малята.

Кабарешно-денсове роздолбалово "Воскресенье". "Ета пятніцца – Масква калбасіцца" і "па воскресеньям я пішу атлічниє песні". Органи і труба, перкусія і самоповтори. До фіга Шурова. Так що, варто вже писати не Земфіра "Спасибо", а Земфіра & Шуров "Спасіба", чи Земфіра "Спасибо Шурову".

"Дом" – уууу від цоєвського "Бєздєльніка". Все інше від якої шпільки-браділки для мажорів. Суцільний пазітів для пузатих буржуїв та їх отприсків. "Пачтєнно дом стоіт". Скільки ще разів Зьома вживала таке аристократичне словечко "почтєнний"? Гламурррр.

Щось нагадує. Тільки от що? Цей розслаблений блюзок окремими інтонаціями нагадує "Город". Крізь лєсоповал клавіш Шурова, інколи пробивається стара Земфіра. Віолончелі і скрипки. Аааа і єєєє вже від Земфіри.

"Мы разбиваемся". Явно нам пропонується не інтім, як про це пишуть. Інтімом тут не пахне. Якийсь збочений дендізм і вуаєрізм. Чергова реінкарнація Оскара Уальда та Шарля Бодлера з пафосними скрипочками і ангельськими трубами. Сєнтіментальность, а отже – пласт[масовість]. Наголос на 2-му, 3-му і 4-му складах.

Неп і нуар продовжує скелетний вальс "Мальчик" з енергійним хард-роковим запілом. "Дєнег – ноль, секса – ноль, музика – сдохла". Кабарешний Маяковський і "мальчик атрастіл сєбє жало". Стьоб. Шикарний стьоб. Шнуров забив своїми клавішами собі місце автора написання музики для Апокаліпсису. Голлівуд відпочиває.

"Господа" ще раз самоповторюють Зьому. Початок готіки і Воланд витанцьовує до повної втрати пульсу. Треба знімати ще одну "Майстер і Маргаріта". Такий саундтрек пропадає даремно, жизнь мая жестянка. Хор частушок бабок-йожок з "Летючого корабля" на підтанцьовках і "Ямщик не гони лошадей" в саунді мульта "Бременські музиканти".

Кастаньєтне танго "Я полюбила вас". "Із пістлєта грусть целілась прямо в голову". Естетіка! Шик! Блєск! Красата! Щось хароше. Ретро-саунд. Грусть по Іосіфу Сталіну, якась масква слєзам нє веріт і любов до Маріни Цвєтаєвої + фейерверк. живий.

І всьо разом – варіація на тему "2-вє звєзди" Вови Кузьміна і Алли Пугачьової. Зьома – 2-га Пугачьова. Щось в тому є. Земфіра, часом не "капітанськая дочь"? Тєатр, карочє.

"Возьми меня". Мєдляк з тотально_улюблєного всім савєццкіми гражданамі прибалтійського серіала "Долгая дорога в дюнах" і якесь дуже відоме закінчення треку.

Мюзівська серенада з іспанськими гітарами та депеш_модними прихлопами з їх "Black Holes and Revelations" (2006). Вібраторний бас з фламенковими переливами. Жирний саунд з мюзівськими космічними запльотами. Сильно. Це "Когда снег начнется". Мейбі, найсильніша штучка-дрючка.

Герда замерзає без Кая. "1000 лет" його шукає і не може знайти. Церковний дзвін і "бєрі шанель, пашлі дамой". Клавєсінна готіка органних залів записана в Києві. Вампірські жіночі крики. Піздєц гламуру.

Бєтховен "Во мне" і "Город" на умє – "странний чай, нє скучай". Ще одне самоцитування. І монотонні кораблі і піонерські барабани. Співають пташки. Шум вулиці. 39 секундне мовчання замість …

Всєм "Спасибо", всє свабодни. Постмодерний пріпєв і поїзд улєтаєт в нєбо. Клавішна партія стирена, ой, соррі, просто процитована. Постмодерн всьо такі.

І зуб даю, що Земфіра під впливом Шурова надихались ще й Max Richter "The Blue Notebooks" (2004), "Songs From Before" (2006), The Paper Chase "Now You Are One Of Us" (2006), A Whisper In The Noise "As The Bluebird Sings" (2006). Можна канєшно говорити про zeitgeist, але.

Триває похід Земфіри від простоти до мозаїчності. Естетичний вплив Шурова беззаперечний. Чуваки роздуплись і розпочали розкручування форми більше, ніж змісту. Форми, більш адекватної тому чи іншому змісту. Від Маяковського до Хлєбнікова і Кручьоних – адін шаг. Що в принципі і закономірно в процесі розвитку співачки Земфіри Рамазанової.

Але це все відбувається в савєцкому союзі, де все, тим чи іншим макаром запозичено з-за бугра. Ось цей крапаль пластилінового, вже давно почутого музла і створює такі музичні пазли, як "Спасибо". Спасибо швидкому інтернету і постмодернізму, завдяки якому, цитатне мислення замінює власне мислення. Можна розслабитись. Ми вже десь все це чули.

1. В метро
2. Воскресенье
3. Дом
4. Мы разбиваемся
5. Мальчик
6. Господа
7. Я полюбила вас
8. Возьми меня
9. Когда снег начнется
10. 1000 лет
11. Во мне
12. Спасибо