Так звані „страшилки” кінця 90-их були свого часу чи не найулюбленішою темою наших мас-медіа. Історіями про напади на перехожих, жорстокі побиття чи трупи, котрі, як правило, виринали навесні з-під снігу, тоді рясніли сторінки львівських видань. Переважно такі напади пов’язували із так званими „розборками” кримінальних елементів, а трупи – із випадковими жертвами, котрим «просто не пощастило».

Можливо, десь тут є і частина правди. А інша її частина полягає у тому, що різні напади та навіть вбивства просто було зручно „списувати” на оті „кримінальні елементи”. А тому – максимум кілька днів на шпальтах газет, і про справу усі забували.

Який стосунок справи тих давно минулих днів мають до нинішньої реальності, коли на вулиці вже 2007-мий? Все дуже просто. У житті усе має властивість повторюватися. А коли зважити на факти, за історіями різних років можна розгледіти постаті тих самих, (назвемо їх офіційно-канцелярською мовою) „пов’язаних осіб”.

„За свідченнями очевидців, весною 1997 року на території львівського підприємства „Провесінь” знайшли труп молодої жінки. Але що то була за особа і яка історія пов’язана з нею – мені особисто невідомо... Я знаю іншу історію, пов’язану з працівником ВАТ „Провесінь” Євгеном Бенедерою: того ж року при виході з будинку, йому в обличчя вилили сірчану кислоту. І тільки окуляри врятували його від сліпоти. Цей випадок стався в той день, коли мали відбутись збори працівників Агрофірми «Провесінь», на яких обирали голову правління. І що за збіг!!?? Саме цей Євген Бендера був реальним конкурентом діючому на той час голові правління Івану Півню. Може, це просто збіг обставин – я не знаю. Але голову правління в той день не переобрали..” – про це розповів один із колишніх працівників „Провесні”, котрий не побажав виказувати своє ім’я, остерігаючись за власну безпеку.

Існують й документальні підтвердження фактів фізичної розправи над людьми, котра пов’язана з конфліктом при розподілі квартир на згаданій агрофірмі. Аби не бути голослівними – ми просто пропонуємо витяг із офіційної скарги пані Ірини Ляшкевич до управління СБУ у Львівській області, написаної у 2001 році (подаємо із збереженням стилістики):
„Не все так гладко і на ВАТ „Агрофіра „Провесінь”, де головою являється п. Півень І. О. Ситуація, яка склалася на згаданому підприємстві, неординарна, зокрема, з приводу розприділення житла і ряду других незаконних дій адміністрації, викликає занепокоєння іа психологічний стрес у рядуробочих. Та куди вже там пересічному громадянину, якщо на протязі з 27 липня 1997 року по 19 жовтня 1998 року за дорученням СБУ у Львівській обл. КРУ у Львівській обл. проводило перевірку фінансово-господарської діяльності ВАТ „Агрофірма „Провесінь”. В процесі перевірки було виявлено ряд зловживань посадовими особами. Відповідно до виявлених порушень КРУ у Львівській області, згідно зібраних матеріалів, що були скеровані в обласну прокуратуру Львівської обл., СБУ у Львівській обл. було порушено кримінальну справу.

Справа була порушена за ст. 86 ККУ – розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Однак, і тут не все так просто, сам процес кримінальної справи набрав затяжного процесу, але це ще не все. Справою займався старший слідчий обласної прокуратури п. Зубчинськи М,якого було відсторонено від ведення справи. Кому була передана справа для дальнішого проведення процесуальних дій – не відомо. Однак відомо слідуюче, що після передачі цієї справа настільки стала інтересною, що нею заінтересувались в Генеральній прокуратурі, і вона була направлена в Генеральну прокуратуру України. Після повернення справи з Генеральної прокуратури в Львівську обласну прокуратуру, через певний період часу справа була призупинена із-за відсутності складу злочину. Однак, коли вперше справа була направлена для розгляду і дальніших слідчих дій п. Зубчинському М., то він запевняв, що матеріалів зібрано при достатньо і через короткий час справа буде передана для розгляду в суд, адже це слідчий із евним стажем, який, напевно, не помилявся. Обласна прокуратура, призупинивши справу кримінальну за №182-0287 від 19 листопада 1998 року, справа була направлена якоби на дослідування в СБУ у Львівській обл., при цьому деяких матеріалів, які представляли цінність для ведення слідства, не стало, тобто із невідомих причин вони зникли. Але справа направлена в СБУ у Львівській обл. Для дослідування. Адже відомо простому громадянину, необізнаному в юриспруденції, що все це робиться преднамірено, цілеспрямовано, з метою закриття справи, що і було зроблено. Тим часом робочих, які не згодні із неправомірними діями голови ВАТ агрофірми „Провесінь” п. Півня І. О., зокрема з приводу неправомірного розприділення житла, яке розпридяляється з грубим порушенням чинного законодавства, яких в міру цього матеріально складного життя беруть за пазуху та ведуть на ефафот, і, якщо можна було б, то розп’яли б. Однак, тільки тих, які не згідні з його незаконними діями.

Ось така наша демократична дійсність, яка поневолі викликає зневагу до правоохоронних органів і ряду державних структур, що так на руку злочинцям”

За такого типу заяви пані Ляшкевич відразу ж буквально на власній шкірі відчула, так би мовити, вендету з боку керманича „Провесні”.

„Незабаром я була звільнена з роботи з порушенням всіх норм чинного законодавства... А 14 березня 2001 року по відношенню до мене була спланована фізична розправа” – саме такі страшні, але реальні факти наводить далі Ірина Ляшкевич у своїй заяві.

„Ідучи з роботи з міні-ринку ВАТ „Агрофірми „Провесінь” по вул. Володимира Великого у м. Львові на мене невідомим був вчинений напад. Наносячи мені тілесних ушкоджень та висловлюючись брутальною лайкою, цей невідомий кричав: „Ось тобі за Півня! І запам’ятай – це ще не кінець і ми з тобою зустрінемося!”... Побиття, напевно, продовжувалося б і невідомо чим би закінчилось, якщо б не підійшли випадкові перехожі. Злочинець втік, а я каретою швидкої була доставлена у Львівську міську клінічну лікарню, що на вул. Топольній. При медичному огляді у мене було встановлено струс головного мозку, перелом кісток носа, а також синці та крововиливи у різних частинах тіла. Про вчинений на мене злочин я скерувала заяву до Франківського райвідділу м. Львова. Однак, досі жодних дій щодо розкриття цього злочину вчинено не було. Ось така демократична дійсність..”.

Здавалося б, що мають спільного описані вищі факти із нинішніми часами – адже минуло вже понад п’ять років? Суть у тому, що до історії нинішньої дивним чином пов’язані із постаттю голови правління ВАТ „Агрофірма „Провесінь” Івана Півня.

Користуюся лише офіційними заявами потерпілих.

У вересні 2006 року в приміщенні ЗАТ „Народні реєстри” (реєстратор агрофірми „Провесінь”) довірена особа Івана Півня – пан Поліщук погрожував директору реєстратора Симону Гереті тим, що у випадку невиконання вказівок пана Півня „можливе фізичне знищення його особи”. Принаймні, про це йдеться у заяві пана Герети, що її було скеровано у Франкывський РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області (до слова, разом із аудіозаписами вищезгаданих погроз). Але, навіть зважаючи на докази, кримінальну справу досі не порушено. Що це: дивний збіг обставин чи банальне дежавю?..

Восени 2006 року до Святошинського РУГУ м. Києва звернувся також і акціонер В. П. Коренюк. з приводу погроз з боку прибічників І. Півня.

Слід зазначити що і судді, котрі розглядають справи щодо ВАТ „Агрофірма „Провесінь”, теж скаржаться на стеження за ними з боку підозрілих осіб, котрі демонстративно супроводжують їх дорогою на роботу і до дому.

Ото ж у неупередженого слідства є всі підстави для порушення кримінальних справ. І у випадку коли причетність до нападів на людей та відвертих погроз їх життю Івана Півня та його прибічників буде доведена відповідними органами – їм може „світити” до 15 років несолодкого життя у відповідному закладі. Наразі ж залишається очікувати на компетентність слідчих органів та справедливість суду. Вирок, у разі порушення справи, не забариться. А надто сьогодні, коли від Івана Півня ще й відвертаються вчорашні так звані „покровителі”.