12 березня Україна пішла на карантин у зв’язку із пандемією Коронавірусу у світі. Протягом двох місяців свою роботу припинили або обмежили багато підприємств. У зв’язку із цим багато людей втратили роботу або джерело доходу, а економіка держави невпинно рухається вниз.

Крім цього, провести два місяці у «чотирьох стінах» – завдання не з легких. Такі карантинні заходи активно обговорюються у соцмережах. Тут, до речі, думки різні: одні вказують на необхідність таких обмежень, інші говорять про світові змови і, що вірус – фейк, а треті взагалі вказують на штучність його походження заради контролю над людством.

Всі ці речі мають свої наслідки: люди стали агресивнішими, вони втомились сидіти вдома, а деякі подружні пари навіть подали на розлучення. То у чому полягає складність такої адаптації, які будуть її наслідки і як не «поїхати мізками» після виходу з домашньої «в’язниці»? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли кандидат психологічних наук Дмитро Попов, експерт з економіки Борис Кушнірук та директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко.

У чому полягає складність такої адаптації?

Дмитро Попов:

Якщо говорити про психологічну точку зору, то у ситуації, яка склалась, поєднались одразу кілька феноменів і їх усіх треба враховувати. По-перше, довготривалість такої «відпустки» впливає на те, як люди вийдуть на роботу. Навіть після звичайної відсутності на робочому місці тривалістю 2 тижні, працівники не відразу можуть ввійти у звичний ритм, а тут ми протягом двох місяців сиділи вдома. Є такий жарт: чи всі ми пам’ятаємо, де ми працювали? Враховуючи, що на  своїх робочих місцях люди мають багато комунікацій і зв’язків, то людям доведеться все це згадувати. Але це дрібниця, це пройде швидко.

Друге, що нам слід пам’ятати, це те, що країна розділилась на дві «секти». Одні притримуються думки «сидіть усі вдома, бо ми всі помремо», а друга – «ви обманюєте, ніякого вірусу не існує». Перші будуть продовжувати носити маски, хтось навіть носитиме одноразові рукавички і недовірливо дивитись у бік інших зі страхом заразитись коронавірусом. Друга «секта» буде скоса дивитись на перших, мовляв, «подивіться, які придурки, країна нормально живе, а вони все захищаються».Найважливіше тут розуміти, що і одні, і другі мають право на власну точку зору, тому конфліктувати через це дуже неправильно. Ми повинні толерантно ставитись один до одного. Хоче людина ходити в масці чи навіть протигазі – нехай собі ходить. Хоче людина ходити абсолютно незахищеною – це її вибір. На превеликий жаль, наші люди не відразу зможуть це сприйняти. Наше суспільство взагалі дуже поляризоване:  на мові, ідеології, віросповіданні й навіть ставленні до Порошенка та Зеленського. Тому я вважаю, що це явище і тут буде проявлятись у конфліктах на побутовому  чи робочому рівні.

Ще одна річ, яка неодмінно ускладнить адаптацію, це зростання кількості розлучень. Люди виходять із «ув’язнень» у своїх домівках, сімейні пари набридли один одному, вони «наїлись» один одним. Це найбільше буде стосуватись пар, вибір партнера яких був не дуже продуманий, і подружжів, які не мають дітей, а отже немає того «цементу», який укріплює шлюб. Хоча це теж буде різкий сплеск, а потім і ця статистика впаде.

Крім того, дуже важливим є вплив засобів масової інформації . Одні відстоюють позиції за продовження карантину, інші проти цього, в усіх є свої аргументи і в головах людей через це утворюється хаос. Одна стаття пише, що все погано і коронавірус наступає, інша стаття каже, що це все світова змова, ще в одній стверджується, що вакцинації роблять для того, щоб всі померли, а четвертий матеріал взагалі – про контроль населення через чіпізацію. Я би радив читачам менше звертати увагу на таке. Ви маєте власну позицію, дотримуйтесь її і краще не звертати увагу на конфліктогени навколо.

Також на українців вплине і неможливість виїхати на відпочинок за кордон, адже аеропорти і вокзали закриті і ніхто точно не знає, коли їх відкриють. Тобто, відпустки не в Україні стають малореальними. Не будемо нікого обманювати, українці вже звикли до відпочинку в інших державах. Якщо це не Індія і Балі, то, як мінімум, це Туреччина та Єгипет. Такий фактор теж негативно позначиться на психології наших громадян.

Борис Кушнірук:

Проблема цих процесів полягає у тому, що ми почали занурюватися у цю кризу ще до того, як розпочався карантин. Фактично, це тривало з четвертого кварталу минулого року і продовжувалось у першому кварталі 2020-го. Таким чином, окрім усіх карантинних проблем у нас ще й почала падати економіка, а всі ці обмеження, пов’язані з ініціативами влади, лише додатково цьому сприяли.

Крім того, є проблема, що уряди багатьох країн хочуть зберегти карантинні обмеження до кінця усіх проявів пандемії в тому чи іншому обсязі. Тому тут постає питання, яким чином і якими темпами економіка країн може відновлюватись у таких умовах. Це вже вдарить по туризму, пасажирських перевезеннях тощо. Ми можемо увійти у доволі довгий процес падіння нашої економіки і тут, знову ж таки, виникає питання, як цю ситуацію оцінює наш уряд і наскільки він до цього готовий.

Віктор Небоженко:

Вся складність такої адаптації, з якою зіткнуться люди, полягає в тому, що ми вийдемо з карантину в зовсім інших умовах, ніж ми туди зайшли. Не було світової депресії, не було нафтової кризи, не було дефіциту бюджету до 10% замість 3% і таке інше. Суспільство просто потрапить у зовсім іншу країну, тому у першу чергу йдеться не про адаптацію хворого на коронавірус чи учасника пандемії, а про адаптацію до напіврозваленої економіки України і зміни політичних оцінок. Тобто, люди поки ще терплять усі заборони і поліцейські заходи, але як тільки все це закінчиться, вони матимуть масові претензії до влади і політиків. До речі, цього дуже бояться наші центральні можновладці. Місцева влада менше боїться таких хвилювань, бо від неї у цій ситуації менше залежить.

Скільки потрібно часу, щоб повернутись до звичного життя?

Дмитро Попов:

Люди остаточно відновляться, коли діти підуть в школу, а студенти на навчання у ВУЗи

Я думаю, що після повного зняття карантинних обмежень, людям буде достатньо одного місяця, аби адаптуватись до звичного життя. Але це без урахування економічного фактору. Підприємці, які були вимушені закрити свій дрібний та середній бізнес, зараз у гіршому стані. Вони були вимушені припинити свою діяльність, не мали змоги платити за оренду приміщень, зарплати працівникам і таке інше. Плюс багато із них тільки почали свій бізнес. Тому певна частина нашого суспільства буде «відходити» від карантину і всього, що з ним пов’язано, протягом півроку. А всі решта, хто вийде на роботу, хто не втратив робочих місць за період карантину, повернуться у звичний ритм протягом місяця.

Ще важливим є те, що деякі працедавці побачили перспективу саме у віддаленій роботі, якщо їхні працівники нормально виконують власні функції. У таких випадках бізнесмену не потрібно винаймати офіс, забезпечувати його необхідною технікою і таке інше. Я вважаю, що це дуже хороший підсумок карантину, бо дуже багато професій будуть працювати з дому, не знижуючи ефективність виробництва. Це дуже великий крок вперед у сучасній економіці. Тут карантин навіть призвів до позитиву.

Максимум, коли вже остаточно люди відновляться, то це восени, коли діти підуть в школу, а студенти на навчання у ВУЗи. Велике скупчення цієї енергії, яку немає куди виплеснути, теж впливає на психологічний стан дорослих. Тому остаточна адаптація до нормального темпу життя відбудеться з вересня.

Борис Кушнірук:

Це залежить не лише від української сторони, а й від того, що і як буде відбуватись у світі. Я не виключаю, що чим більше ми будемо занурюватись в економічну кризу, тим нестабільнішою буде і політична ситуація в державі. Ми можемо опинитись у хаосі і я не відкидаю такий варіант, що виводити Україну з нього буде вже інший уряд, парламент і навіть президент. Тому говорити про конкретні часові рамки дуже складно. Вони можуть бути дуже великими у випадку, якщо ніхто нічого не буде робити, і набагато коротшими, якщо влада візьметься за реформи.

Віктор Небоженко:

Якщо врахувати усі соціальні фактори, то для повного відновлення суспільства від таких подій необхідний рік, а може й більше. Не слухайте соціологів, які кажуть про місяць-два, так скоро воно не відбудеться. Лише до Нового Року теоретично запрацюють усі функції держави. Я маю на увазі транспорт, навчання, зниження безробіття… Просто одним указом цього не зробиш.

Наприклад, напівзруйнована медична галузь. Так, це можна «відремонтувати» за 3 місяці. Але молодь, яка завжди мріяла поступити на медичний факультет, цього року вже так не поспішатиме туди. Це буде сильний удар по медицині в цілому. У хорошому становищі зараз юристи, судді, прокурори, адвокати та поліція. Вони сиділи на своїх робочих місцям і мали змогу далі займатись корупцією. А от транспортники, сфера послуг і та ж медицина будуть довго відновлюватись. На це підуть місяці, як мінімум до початку 2021-го року.

Якими можуть бути наслідки цих процесів?

Дмитро Попов:

Знову ж таки, я, як психолог, передбачаю масові хвилювання, пов’язані з економікою. Але вони пов’язані не з людьми, а швидше з тим, що економіка держави похитнулась, два місяці сплачувалось мало податків і в майбутньому це позначиться на виплаті соціальних пенсій і зарплат у бюджетній сфері. Але наголошую, це більше економічний фактор, який викличе реакцію в людей, а психологічно ми всі відновимось.

Ще один фактор цього карантину, який можна віднести до позитивних, це те, що наші люди зрозуміли і навчились протистояти масовим інфекціям. Я маю на увазі такі, як коронавірус, іспанка і багато інших. Суто у якості тренування це дуже добре.

Борис Кушнірук:

Всі ці обставини, про які я казав, утворюють дуже складну ситуацію для громадян. Частина заробітчан не зможе поїхати за кордон. Також проблемою є і те, що частина бізнесу не зможе повернутись до своєї діяльності після карантину, а ще частина буде вимушена її обмежувати. У нашої держави та людей був певний запас міцності, який зараз може бути використаний, що безумовно дещо стабілізує ситуацію. Але цей запас буде скорочуватись з кожним днем і людям доведеться «затягувати пояси». Народ буде вимушений обмежувати себе у харчуванні, купувати менш якісні продукти, зменшувати купівлю інших товарів та послуг. Це те, із чим ми обов’язково зіштовхнемось.

Ми маємо зовнішні фактори, які впливають на ситуацію в Україні, але не залежать від нас, і внутрішні. Другі – це спроможність уряду, президента і парламенту протистояти проблемам, із якими ми зіткнулись. Необхідно приймати рішення, інколи й не популярні, але, як ми бачимо, ніхто нічого не робить.

Віктор Небоженко:

Між громадянином будь-якої країни і державою завжди існує невидимий суспільний договір: ви виконуєте мінімальні функції, а я терплю ваш державний безлад. Поки населення не бунтує і не виставляє жодних критичних претензій владі. Проте, як тільки небезпека зникне, будуть шукати винних і хтось буде нести відповідальність. Я думаю, що відбудеться зміна політичних рейтингів і обов’язково з’являться нові політичні діячі.

З психологічної точки зору, які поради ви можете дати людям для кращої адаптації?

Дмитро Попов:

По-перше, необхідно «з головою» пірнути у той вид діяльності, якою ви займались до карантину. Я маю на увазі роботу в бізнесі, на підприємстві чи як найманий працівник.

Друге – толерантніше ставитись до людей, які не поділяють ваші погляди на коронавірус, карантин і заходи безпеки. Хочуть вони ходити у масці чи без неї – нема питань, це їхній вибір.

Третє – не читати багато суперечливої інформації в інтернет-мережах, бо вона буде лише негативно відображатись на психологічному стані людей. Це просто шлях до стану стресу.

Четверте – постаратись із терпінням і розумінням поставитись до того, що наразі виїзд за межі України є неможливим. Але тут теж можна знайти позитив: в Україні є дуже багато місць, де можна добре відпочити, особливо на заході нашої держави. У нас є гарні міста та місця, куди ми можемо перенести свій відпочинок цього року.

Роман Гурський, ІА «Вголос»