Звертаюсь до Вас не як лідер об’єднання «Самопоміч», а як член Української народної партії. Коли у листопаді-грудні 2004 року я стояв на Майдані, я мріяв про одне. Що ця революція зробить нас іншими. Мене переповнювали відчуття величезної гордості за те, що українці є такими, якими я бачив їх у Києві і у Львові – молодими незалежно від віку, щасливими від відчуття солідарності, повними надій на майбутнє. Усіх, хто стояв біля мене я вважав своїми братами і сестрами. В українців це сталось чи не вперше в історії. Щоправда лише тоді коли нас приперли до стінки і поставили перед вибором – революція, або диктатура.
Але революція пройшла і такі звичні для політики явища, як кон’юнктурщина і боротьба за посади виходять на гору. І це може бути початком кінця нашої перемоги. Вважав і буду переконувати – наш шанс тільки в об’єднанні усіх тих, хто стояв на Майдані. Хто жив в ті дні надією, що українці таки не бидло, а потужна, перспективна нація. Хто сподівався, що жодні політичні кар’єристи не зіпсують Перемоги.
Ми обрали свого Президента, але зараз йому дуже потрібна наша підтримка. Ворог, якого вдалось перемогти нашою силою і правдою, нікуди не зник. І чим довше ми розрізнені, тим більше шансів даєму йому на реванш. Я буду до кінця переконувати Українську народну партію, Народний рух України, партію Віктора Пинзеника об’єднатись з Народним союзом «Наша Україна» Віктора Ющенка. У нас немає жодних ідеологічних розбіжностей. У нас є одна ідея – сильна Україна, сильні Українці. Я не бачу жодної причини, чому ми не маємо бути разом. Я закликаю і інших рядових членів УНП, Руху, та ПРП тиснути на своє керівництво і йти на об’єднання. Що може нас ділити зараз, після того, як ми перемогли? Доки будуть з нас сміятись – де два українці там три партії?
Я розумію – важко розпускати існуючі партійні осередки. Вони робились потом і кров’ю. І керівники Народного союзу «Наша Україна» повинні це достойно оцінити, приймаючи до себе активістів цих партй. Це віддані справі люди, які здобули авторитет серед колег у важкі часи протистояння з режимом.
Але згадайте – не за партії ми стояли на засніжених площах. І не за своїх партійних босів, які бояться втратити контроль над своїм тихим болітцем. Наша хата має бути не скраю, а в центрі подій. І тоді не доведеться нарікати, що до нової партії йдуть не ті люди. Якщо зараз чесні, порядні, ініціативні люди залишаться в стороні, то за рік-два будемо знову скиглити – влада погана. Досить скиглити! Потрібно брати відповідальність на себе. Ми не повинні чекати, що хтось зробить наше життя кращим. Своєю працею на місцях, взявши за принцип самоорганізацію, самодисципліну і самопоміч, ми зможемо допомогти Ющенку, а відтак і самим собі.

Андрій Садовий
11 березня 2005 року