Ще півстоліття тому Сінгапур був крихітним британським морським портом у Південно-Східній Азії на краю Малаккського півострова. Після падіння Британської імперії він на кілька років увійшов до складу Малайської Федерації, аби створити єдину державу з малайцями, тим самим гарантувати собі воєнну безпеку та здобути доступ на новий ринок збуту. Втім, через запеклі міжнаціональні зіткнення та розбіжності в стратегії розбудови держави за кілька років Сінгапур виключили зі союзу, відтак 1965-го він здобув незалежність.

Тоді місто-держава опинилося на межі катастрофи. Сінгапур був крихітним беззахисним болотом без жодних природних ресурсів і навіть без питної води. Сусіди постійно влаштовували тут теракти, а самі сінгапурці були переконані, що їхня державна проіснує не довше, ніж шість місяців.

Сінгапур, 1965 рік.

З того часу минуло 50 років. Сінгапур став країною-мрією, однією з найсильніших економік світу.

У розмові з академіком, доктором географічних наук Петром Масляком, екс-міністром економічного розвитку та торгівлі Павлом Шереметою, екс-міністром економіки Володимиром Лановим і директором Інституту трансформації суспільства Олегом Соскіним з’ясовуємо, завдяки чому бідному Сінгапурові вдалося здійснити «економічне диво» і чому цього не сталося в Україні — найрозвинутішій республіці СРСР, якій 1991-го світ прогнозував лідерство в Європі?

Завдяки чому Сінгапурові вдалося здійснити стрімкий економічний прорив за кілька десятиліть?

Петро Масляк:

1965-го абсолютна більшість громадян Сінгапуру вважала, що він і півроку не проіснує, бо жодних ресурсів розвитку не було. Проте до влади прийшов Лі Куан Ю і фактично став економічним диктатором. Він змусив парламент (показово — нібито демократія), який на 90 % складався з членів його партії, прийняти необхідні закони, які діють досі: кинув недопалок на землю — 500 доларів штрафу, взяв хабара — смертна кара.

Усі зрозуміли, що нікому спуску не буде, якщо вже й кращий приятель глави держави повісився через невеликий хабар…

Лі Куан Ю, до речі, спіймав свого найкращого товариша на хабарі завбільшки тисячу доларів, викликав його до себе і так «побалакав», що той пішов додому і повісився. Всі зрозуміли, що нікому спуску не буде, якщо вже й кращий друг глави держави повісився через невеликий хабар.

Отак за кілька місяців Сінгапур кардинально змінився і сьогодні є найбагатшою країною в Азії, не маючи при цьому, повторюю, жодних ресурсів для власного розвитку — туди досі воду постачають трубами з Малайзії.

Олег Соскін:

Крім Сінгапуру стрімкий розвиток економіки у Південно-Східній Азії показали також Гонконг, Тайвань, Південна Корея, Малайзія, Таїланд і В’єтнам.

Усі вони, крім В’єтнаму, не були комуністичними, відтак тут не було знищено інституцій приватної власності, не було директивної планової соціалістичної державної економіки. Вони були фіксованими колоніями (на відміну від УРСР, яка нібито була автономною): Індокитай був під Францією, потім під США, Сінгапур тривалий час був британським портом. Тому з розвитком науково-технічної революції приватні компанії з метрополій стали вливати в колишні колонії дуже велику кількість капіталу.

Самим метрополіям це було дуже вигідно: населення не було сплюндроване комуністичним режимом, природно стояло на позиціях приватного підприємництва, поважало приватну власність; там була величезна кількість дешевої робочої сили, справедлива конкуренція, проста прозора система оподаткування та стабільна фінансово-валютна система.

Ну, й найголовніше — цим країнам вдалося не допустити до влади кланово-олігархічних груп бандитського типу. Там національна еліта з доброю освітою й аристократичним походженням під проводом метрополії встановлювала військово-промислову модель розвитку, жорстко контролюючи крадіїв.

Павло Шеремета:

Згідно з класичною теорією для економічного зростання потрібен притік праці та капіталу.

Свого часу в Китаї, наприклад, населення зі сіл і невеликих містечок (там невеличке містечко — це 2…5 млн людей), з гір і пустелі на Заході переселилося до східного узбережжя — до Пекіну, Шанхаю та Гонконгу, де його стали використовувати продуктивніше на промислових підприємствах.

Другий момент — це притік капіталу. Внутрішні заощадження тих же китайців є найвищими в світі — сягають приблизно 50 % від ВВП. Заощадження — це фактично частина китайської культури. В них немає незрозумілих свят посеред робочого тижня, відповідно, немає і додаткових вихідних. Китайці не будують розкішні палаци і не купують величезні дорогі автівки з високими витратами палива.

Крім цього, в Азії дуже відчутна мрія ВІДНОВИТИ лідерство в світі. Сьогодні китайці проповідують на всіх рівнях — від дитсадка до президента, що саме вони, китайці, найдавніша нація в світі, що саме в них найдавніша історія та філософія. Китайці нагадують самим собі, що клятий Захід забрав у них 150 років через опіумні війни, що Захід принижував їх, експлуатував, хотів споїти та посадити на наркотики. Незважаючи на це, сьогодні Китай піднявся і вони, китайці, зобов’язані показати всьому світові, які вони круті.

Так само, до речі, мріють і в Сінгапурі. Там визнають, що вони — колишнє болото, але на цьому болоті вони побудували диво з див. Так само мріють і в Малайзії. Малайці кажуть, що вони — єдина тропічна мусульманська нація в світі, яка до 2020-го хоче і буде (!) визнана розвинутою. Так само робить і Південна Корея, яка ще кілька десятиліть тому була біднішою за африканську Танзанію. Ця країна була зруйнована війною, ледь втрималася поряд із північнокорейськими та китайськими комуністами, але обіцяла собі стати найкращою, відтак за досить короткий час зуміла увійти до «Великої двадцятки».

Чому в Україні, яка на відміну він Сінгапуру, мала величезний запас корисних копалин, після відновлення незалежності цього не сталося?

Петро Масляк:

1991-го Китай відкрив у Києві одне з найбільших посольств у цілій Європі, пояснюючи, що за кілька років саме Україна стане найпотужнішою державою Європи. Минуло 27 років і склалося зовсім інакше.

У таких країнах, як ми, прорив відбувається лише
за рахунок приходу національно зорієнтованого авторитарного лідера

Вихований в Совєцькому Союзі народ крав, ніс і виносив усе, що міг, і де тільки можна було. Балти, які були найменш радянськими, зуміли достатьно швидко позбутися цієї системи, натомість в Україні вона стала кров’ю і плоттю народу. Відтак оці 27 років незалежності показали нам, що демократичним шляхом Україна не зміниться. В таких країнах, як ми, прорив відбувається лише за рахунок приходу національно орієнтованого авторитарного лідера. Сьогодні в нас є усі шанси, бракує лише імпульсу та правильного управління.

У нас є найбільші запаси всього, що нам потрібно. На самому бурштині ми могли б стати найбагатшою державою Європи. А в нас, крім цього, є ще й найбагатші родовища алмазів, однак їх не розробляють, а потихеньку розкрадають чорновим способом.

Я нещодавно дізнався, що Мальське родовище золота на півночі Одеської області віддали американцям. Але родзинка в тому, що ця компанія принципово працює винятково з найбільшими в світі родовищами золота. От і виявляється, що Мальське родовище на Одещині належить до найбільших на планеті, а його просто так віддали!

Так само в Україні є величезні запаси нафти та газу, які спеціально не розробляють і не видобувають. Я десятиліттями казав нашим політикам, що потрібно розробляти шельф Чорного моря. Ну, віддайте його американцям в концесію — 50/50. США вкладуть гроші, розроблять родовища, а 50 % прибутку віддадуть нам. Там ще й наші люди працюватимуть, то безробіття поборемо. І найголовніше — Росію туди не впустимо, бо ж у Криму вона матиме справу уже не з нами, а зі США. І що? Дурні при владі не зробили цього.

А, може, вони не дурні, а просто агенти кремлівські… Ви ж подумайте: якщо підійметься видобуток українського газу, то він для населення здешевшає, не треба буде купувати втридорога імпортний. Газу в Україні багато, отже, ми зможемо забезпечувати ним ще й країни Європи. Отут виникає питання: кому тоді будуть потрібними газові родовища на Ямалі, за 6 тис. км звідси, в надзвичайно складних природних умовах? Отож бо й воно, що нікому! Кому збиток? Московії. Ось вам і відповідь на запитання, чому влада в Україні впродовж 27 років не займалася видобутком українського газу.

Тепер Московія загарбала ще й українські родовища в шельфі Чорного моря та почала видобувати газ, який мали дістати ми.

Павло Шеремета:

Сьогодні українці нібито мають початки мрії, на кшталт азійської, мають бажання захистити свою суверенність від агресивного сусіди… Втім, решти необхідних компонентів нам, на жаль, бракує.

Внутрішнього припливу робочої сили у нас не буде. Найперше тому, що у нас від’ємна народжуваність (в той час як у багатьох азійських країнах народжуваність має шалені темпи). Також величезна кількість українців виїхала на роботу до Польщі.

Щодо заощаджень, то українці зберігають лише до 15 % свого прибутку (в середньому в світі — це 25 %, в Китаї — 50 %). Водночас наш народ надто невиправдано багато споживає: бідніша частина суспільства звикла накривати пишні столи на свята, а багатша — зводити розкішні палаци та скуповувати автопарки елітних авто.

А ще ми унікально відзначаємо всі можливі свята: двічі відзначаємо Різдво одного Христа, поєднуємо це з язичницькими святами і навіть комуністичними, типу 8 березня чи 1 травня.

Володимир Лановий:

З відновленням незалежності в Україні при владі залишилися комуністи та комсомольці, які захопили великі державні об’єкти та висмоктали з них усю кров. Ця влада думала тільки як приватизувати, як прихопити, як олігархами стати. В Європі такого не допускали, не дозволяли, щоб хтось один купив величезний завод. Там середній клас, тисячі людей спільно купували один об’єкт.

Ось гляньте на сусідню Польщу. Там понад десять автомобільних компаній мають свої виробництва. Тому в Польщі є робочі місця, висока продуктивність, висока додана вартість, висока зарплата, стабільна валюта тощо.

Цим шляхом могла піти й Україна. 1991-го до нас приїжджала делегація «Дженерал Моторз», щоб визначити, який із десяти українських автомобільних заводів прийме їхнє виробництво. Але в Україні не було реформ, тільки постійна деградація. Американці подивилися… і відвернулися. Так само відвернулися МВФ, ЄС, Світовий банк. Україна поступово опинилася в ізоляції і дуже багато втратила.

Все зруйнували. Не хотіли нічого розвивати, хотіли тільки грабувати

Чехія, Балтія та Польща змогли піднятися, то і ми змогли б. Ми були набагато потужніші за них, в нас промисловий комплекс був уп’ятеро більший за всі інші країни! У нас легка промисловість була другою після машинобудування, випереджала металургію і сільське господарство. І де тепер ця легка промисловість? Все зруйнували. Не хотіли нічого розвивати, хотіли тільки грабувати.

Олег Соскін:

В Україні при владі з часів відновлення незалежності стояло комуно-кдбістське виродження. Ця бандитська «еліта» править в нас і сьогодні. Крім цього, нашою метрополією була Московія — природно відстала, експансивна та хижацька. Тому сподіватися від неї влиття капіталу, як було в азіатів, — дарма. Московія завжди жила за рахунок того, кого окуповувала.

Чи є в України шанс зробити прорив у майбутньому?

Петро Масляк:

Звісно, що ми маємо шанс! Сьогодні недолугі злодюги, що в морі корупції та загальної розбещеності плавають, балачки розводять, мовляв треба десятиліттями ментальність міняти. Неправда! Це все за день можна змінити, була б політична воля. Ну, як може бути, щоб копачі бурштину розганяли поліцію та СБУ. Ну як? Де таке існує? Такої країни в світі немає, щоб органи влади не могли навести елементарний лад на власній території. А потім дивуємося, чому на Закарпатті творять, що хочуть. Та творять, бо бачать, що при цій владі можна робити будь-що — сама ж влада так робить!

Павло Шеремета:

Якщо українці захочуть позбутися ганебного статусу найбіднішої нації у Європі, то візьмуть і почнуть зі себе. Поставлять собі мету, підвищать народжуваність, навчаться економити та залучати іноземний капітал. Гляньте хоча б на сусідню Польщу: вони збудували мережу автострад за чужі гроші. От і нам до цього слід прагнути. Проте в цьому випадку варто пам’ятати про прозорість, перестати брехати та красти, бо корупціонерам ніхто серйозних грошей не дасть.

Редакція “Вголосу” вагалася, чи публікувати це відео, зважаючи на нецензурні моменти, втім, воно настільки яскраво демонструє провалля між азійським дивом та українською руїною, що таки заслуговує на поширення. 18+