Результати першого туру президентських виборів здивували кількома несподіванками. На п’ятому році війни з Московією відверто промосковські кандидати на двох зуміли зібрати 16% голосів українців. Раптово «вистрелив» кучмівський голова СБУ Ігор Смешко – за три місяці виборчої кампанії наростив рейтинг з нуля до шести відсотків.

Тим часом кандидат від об’єднаних сил націоналістів Руслан Кошулинський, якому на старті кампанії прогнозували щонайменше 8% підтримки, отримав всього 1,62%. Результат останнього здивував самих українців чи не найбільше, адже, за даними соцопитувань, націоналістами, які, прогнозовано, проголосують за кандидата-націоналіста, вважають себе щонайменше 15% громадян.

Чому ж націоналісти, котрих значно більше від 1,62%, навіть у першому турі не проголосували за майже еталонного кандидата – учасника війни, майданівця, людину без жодних плям у біографії?

Відповідь на це запитання «Вголос» шукав у розмові з політтехнологом Тарасом Загороднім, політологами Андрієм Міщенком, Петром Олещуком та Андрієм Холявкою.

Напередодні президентських виборів усі націоналісти (ВО «Свобода», «Правий сектор», КУН, ОУН, «Тризуб» та Дмитро Ярош) сконсолідувалися й висунули єдиного кандидата у Президенти – Руслана Кошулинського. На початку кампанії завдяки цьому об’єднанню політологи прогнозували Кошулинському щонайменше 8% стартової підтримки, але врешті за націоналіста проголосували лише 1,62% українців. Чому так сталося?

Петро Олещук:

Майже весь електорат Кошулинського перехопив чинний Президент Порошенко завдяки активній агресивній пропагандистській кампанії. Ця кампанія була заснована на ідеї: або він, або реванш, або він, або «Путін нападе». Відсотки Порошенка якраз корелюються з кількістю націоналістів в Україні – приблизно 15%. Тих, що таки проголосували за Кошулинського, Порошенко компенсував прошарком чиновників.

Загалом кампанія націоналістів була позитивною і конструктивною, спрямованою на максимальне донесення до виборців програми кандидата. Кошулинський апелював до раціо, викладав свої аргументи. Тим часом кампанія Порошенка була агресивною і зомбуючою. В умовах загального неврозу вона й спрацювала. Порошенко вдруге взяв страхом. За рахунок потужної фінансової та медійної підтримки він дуже вдало спаразитував на національних цінностях.

Ну й маємо визнати, що наше суспільство у принципі трохи парадоксальне. Значна частина позитивно ставиться до націоналістичних гасел, але при цьому відмовляється визнавати це націоналізмом і себе націоналістами. Спитайте того ж Порошенка, чи є він націоналістом. Він всіляко відмовлятиметься від цього. Думаю, це вплив радянських традицій, агресивного ототожнення націоналізму з нацизмом. У цьому контексті воно працює.

Націоналісти орієнтовані на раціональний електорат, схильний до відповідної аргументації. А у випадку з Порошенком ми маємо справу із такою собі сектою. Там логіка специфічна: відмежуватися від усього світу, не сприймати будь-яку критику гуру, агресивно пропагувати себе, працювати за принципом «хто не з нами, той проти нас», насаджувати думку про те, що довкола самі вороги, а єдиний рятунок – об’єднання довкола одного лідера. У випадку Порошенка це ще й можливість апелювати до владних повноважень, тобто ототожнювати державу і себе, як це використовується в РФ. У Росії кажуть, що немає Путіна – то немає й Росії. Так само сьогодні каже Порошенко.

І ще одна вдала технологія – так звана «непрохідність». Ця теза дуже спрацьовує в купі з опитуваннями громадської думки під час виборчого процесу. Особливо, коли громадян при цьому залякують наступом реваншистських сил. На цих виборах політтехнологи максимально нагнітали емоції й врешті домоглися того, що виборці, які хотіли привести до влади націоналістів, проголосували не за них, а за когось схожого, хто «точно пройде».

Андрій Холявка:

Націоналістичний виборець в Україні справді – приблизно 15%. Ці громадяни поділяються на кілька груп. Є суперядро – люди, які завжди голосують за націоналістів, включені в політику й активно беруть участь у патріотичних заходах. Є менш активні прихильники, а є просто дуже патріотичні громадяни, які щиро вболівають за Україну. Цього разу за Кошулинського проголосувало суперядро, а решта відійшли іншим кандидатам, зокрема Президентові.

«На користь Порошенка спрацювала замовлена соціологія та величезні фінансові ресурси, яких у націоналістів, зрозуміло, не було»

На користь Порошенка спрацювала замовлена соціологія та величезні фінансові ресурси, яких у націоналістів, зрозуміло, не було. Також чинний Президент системно працював у царині ЗМІ. Він добився лояльності майже на всіх центральних каналах. Додали результату й активна робота його штабу та армії порохоботів у соціальних мережах. Останні зуміли відбілити більшість негативу, який з’являвся проти Порошенка, й переконати людей у «досягненнях» гаранта, яких в реальному житті взагалі не існує. Схема цієї роботи була скопійована з Московії – у нас фактично було створене власне Ольгіно з великою кількістю блогерів та лідерів думок. Все це разом допомогло змобілізувати прихильників Порошенка й перетягнути до нього прихильників націоналістів.

Суттєво вплинуло й те, що олігархічні ЗМІ максимально спрацювали проти націоналістів. Спершу Кошулинського ігнорували, а коли помітили різке зростання рейтингу – запустили дифамаційну кампанію. Дійшло вже до того, що обізвали свободівця членом Партії регіонів. Звісно, що це були повні дурниці, але у пам’яті частини людей це відклалося. Тобто опоненти працювали за принципом: кусаємо якомога частіше – хоча б шрами точно залишаться. І воно таки спрацювало. У результаті, значна частина громадян не чула про Кошулинського взагалі, а ті, що чули, – чули тільки брехню і маніпуляції.

У принципі, така дискредитаційна кампанія проти «Свободи» працює вже багато років. Олігархи чудово пам’ятають часи Майдану, коли саме «Свобода» та віце-спікер Руслан Кошулинський відіграли ключову роль у поваленні злочинного режиму Януковича. Олігархи бачать в націоналістах загрозу у своєму пануванні в Україні. Відповідно, постійно відстежують динаміку підтримки націоналістів із тим, щоб у випадку зростання вжити заходів превентивного характеру. Саме тому впродовж останніх п’яти років центральні ЗМІ використовували найбрудніші й найцинічніші прийоми та масово тиражували вигадки про націоналістів.

Андрій Міщенко:

Ми бачимо, як голосує виборець Бойка чи Вілкула – що б ми не говорили, вони обирають своїх. Жодні технології на них не впливають. Технології впливають тільки на проукраїнського виборця. Так триває вже 28 років. Відповідно, ми бачимо, де зараз Україна. На задвірках за всіма показниками. Якби та ж сама Галичина (навіть без центральної України, де була добра підтримка Кошулинського) віддала за націоналіста стільки ж голосів, як за Порошенка, – зараз у другому турі був би Кошулинський і Зеленський. Так українці, не напружуючись, мали б свого кандидата, за якого можна було б з чистою совістю і залюбки голосувати в другому турі. А враховуючи те, що у Кошулинського найменший антирейтинг, він мав би всі шанси перемогти Зеленського у другому турі.

Якого результату націоналістів чекати на парламентських виборах? У 2012-му «Свобода» пройшла до ВРУ з 10,45% підтримки. Чи реально їм здобути таку підтримку і цього року?

Тарас Загородній:

«Націоналістична ідеологія, яку «Свобода» сповідувала десятиліттями, перемогла по всій країні, її поверхнево перейняли багато політичних партій з великим фінансовим ресурсом»

Країна до Майдану і після – це дві різні країни. До 2012-го «Свобода» мала своєрідну монополію на патріотизм. Вітання «Слава Україні!» було суто свободівське. Потім націоналістична ідеологія, яку «Свобода» сповідувала десятиліттями, перемогла по всій країні, її поверхнево перейняли багато політичних партій з великим фінансовим ресурсом, а самі націоналісти на цьому тлі почали губитися. Тому головна проблема, яка зараз стоїть перед ними, – показати, в чому їхня відмінність від інших.

Пригадую, у 2012-му за «Свободу» по Києву проголосували 20% громадян. У людей був запит: хто битиме морди регіоналам у Раді, хто їх зупинить? Думаю, цей запит буде актуальним і цьогоріч.

Вплине і результат президентських виборів. Якщо Порошенко програє, а націоналісти підуть на парламентські вибори своєю партією – підтримка виборців повернеться до них.

Петро Олещук:

Ми точно не знаємо, якою буде доля Порошенка. Щойно він відійде від влади – припинить діяльність весь його пропагандистський механізм. Люди вийдуть із трансу. Не буде Президента – не буде й БПП (у них, до речі, вже йдуть відцентрові тенденції). Не зрозуміло, чи залишиться в політиці сам Порошенко. У такій ситуації його колишні виборці шукатимуть собі орієнтир. Навряд чи це будуть регіонали чи ліберали. Це будуть націоналісти. Хоча є невеликий ризик, що певна частина БПП спробує створити новий псевдонаціоналістичний проект саме під вибори. Може бути такий проект під Турчинова. Посадять його в камуфляжі, хмуритиме брови, розказуватиме про російську загрозу й знову братиме виборців страхом.

Андрій Міщенко:

Московія дуже вкладатиметься у парламентські вибори. Для неї це буде ніби Сталінградська битва. Свого Президента вони не змогли поставити, адже в Україні немає проросійської більшості, яка б його обрала. Тому на парламентські вибори вони йтимуть кількома колонами. На цих виборах ми побачили трьох відверто промосковських кандидатів – Вілкул, Бойко і Смєшко (останнього активно розкручує Медведчук через Гордона). Їхнє завдання на прийдешніх виборах – очолити Верховну Раду. Отримавши свого спікера, вони зможуть організувати Президентові імпічмент. Тоді спікер фактично почне керувати державою. І дуже ймовірно, що цим спікером стане Медведчук.

У такій ситуації українці мають розуміти, що існування фракції націоналістів у Парламенті прямо пропорційне існуванню Української Держави. Свого часу «Свобода» зупинила ригів і комуністів. Таке саме завдання стоїть перед націоналістами сьогодні. Якщо суспільство це усвідомить, шанси націоналістів на проходження до Парламенту будуть дуже високими. Мінімум – це повторення результату 2012 року – понад 10%.

Яна Федюра, “Вголос”