Канцлерка Німеччини Ангела Меркель запросила чинного Президента й одночасно кандидата в Президенти України Петра Порошенка на зустріч у Берліні 12 квітня. Серед тем, запланованих для обговорення, назвали звільнення захоплених у московський полон українських моряків, виконання Мінських угод і просування українських реформ.

Спікер штабу Порошенка Олег Медведєв оцінив це запрошення як “безумовний знак уваги до українських виборів і кандидата Порошенка”. “У такі відповідальні моменти кандидатів у президенти теж просто так не запрошують. Це, мабуть, також сигнал. Хто уявляє переговори Зеленського з Ангелою Меркель? Мабуть, питання риторичне”, – сказав Медведєв.

Водночас офіційний представник федерального уряду Німеччини заявив, що зустріч не слід розглядати як підтримку одного з кандидатів. Обере главу держави народ України шляхом демократичного голосування, додав він.

Чого ж Україні очікувати від зустрічі Порошенка та Меркель? Якою буде німецька політика щодо України в разі приходу на пост Президента Володимира Зеленського? Про це – у розмові з полковником запасу, екс-працівником Генштабу Олегом Ждановим, директором недержавного аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень Юрієм Сиротюком та дипломатом Богданом Яременком.

Після появи результатів першого туру президентських виборів Ангела Меркель зателефонувала Петрові Порошенку, щоб привітати його з виходом у другий тур. Згодом – ще й запросила Порошенка на перемовини до себе в Берлін. Про що це свідчить?

Олег Жданов:

Меркель не самостійний політик. Її політична кар’єра починалася в НДР. У той час там існувала потужна розвідувальна служба Штазі, що була тісно пов’язана з КДБ СРСР. Ніхто не міг вийти на трибуну комсомольського зібрання й виступити без погодження зі Штазі. Є припущення, що Меркель мала стосунки до цієї спецслужби. Останній президент НДР Еріх Гонеккер передав архів Штазі до КДБ узамін на гарантії своєї безпеки. Гонеккер дожив життя у госпіталі Бурденка в Москві. Союз не видав Гонеккера Німеччині, де його хотіли судити як воєнного злочинця. Звідти й тягнеться дружба між Меркель і Путіним.

Ангела завжди лояльно ставилася до нього й розглядала Україну як сателіт Російської Федерації. Їй просто зручно, щоби Путін розбирався із країнами, які сформувалися на основі колишніх республік СРСР. Додайте до цього ще й нашу газотранспортну систему. Сьогодні ми найбільший постачальник російського газу в Європу. А “Північний потік-2” запрацює аж за 3-4 роки, та й то, якщо будуватиметься без зупинок. Тобто в обличчі Путіна Меркель бачить такого собі “керівника” України, а взамін за свою лояльність отримує преференції для енергетичного забезпечення. Тим самим вона показує німцям, що веде дуже вдалу для них політику.

Задля цього працює і нормандський формат. Меркель чудово розуміє, що мінські угоди – це федералізація України, передача України під контроль РФ. У нормандському форматі Німеччина, Франція й РФ виступають як країни з мирними ініціативами щодо врегулювання кризи на Сході України. Там вони втрьох розмовляють з Порошенком, щоби він врегулював “свою” кризу. А РФ виступає ще й гарантом безпеки російськомовного населення у нашій країні. Розумієте, як вони підміняють поняття?

Після оголошення результатів першого туру виборів Меркель ні словом не обмовилася про Зеленського, який переміг Порошенка з відривом у 15%. Натомість висловила підтримку Порошенку. Думаю, це було зроблено з подачі самого Путіна, бо йому ця ситуація дуже вигідна. Німеччина підтримує політику Порошенка в тому, щоб винести Крим “за дужки”. Вони ділять Україну на “більш важливий” і “менш важливий шматки”.

Богдан Яременко:

У Меркель хороші стосунки з Порошенком. Відповідно до цих стосунків Німеччина робить те, що вигідно їй. І це не потребує додаткових пояснень. Усім усе давно зрозуміло. Порошенко не зміг трансформувати цю “дружбу” у позитивні для України рішення.

Яких німецько-українських стосунків очікувати, якщо Петро Порошенко залишиться на посту Президента ще на 5 років?

Олег Жданов:

Ми можемо отримати федералізацію України й перехід під контроль РФ. У мінському протоколі чітко зазначено, що окуповані території отримають право вето на вирішення як зовнішньо-, так і внутрішньополітичних питань. Тобто хвіст буде керувати собакою. Це програш України. Ніякого Євросоюзу і НАТО. Тільки повернення Російської Федерації. Почнуть із того, що вимагатимуть впровадження другої державної мови, а закінчать переданням України під повний контроль Кремля.

Юрій Сиротюк:

Українсько-німецькі стосунки у форматі Порошенко-Меркель давно себе вичерпали. Не варто очікувати, що хтось із них зможе чи хоча б спробує якось їх покращити.

Як може вплинути на німецько-українські стосунки зміна Президента в Україні?

Юрій Сиротюк:

Зміна політичних еліт – це водночас і нові шанси, і нові загрози. Тут тільки від нас залежить, чи зможемо ми цим правильно скористатися.

Німеччина м’яко засудила агресію РФ проти України, приєдналася до санкцій, але при цьому продовжує будувати шкідливий для України “Північний потік-2”. Німеччина – давній традиційний союзник РФ. Усі стосунки з Україною вона вибудовує крізь призму стосунків з РФ. Тому очікувати, що одного дня ця держава стане нашим стратегічним союзником і припинить своє партнерство з РФ – не варто.

Сьогодні у Німеччині змінюються політичні вподобання. Більшого впливу набувають політичні сили, які є ще більш проросійськими. І з цим треба рахуватися. Так виглядає, що позиція Німеччини щодо України в майбутньому тільки погіршуватиметься. З іншого боку, треба розуміти, що Німеччина є частиною ЄС, тому чогось кардинального також не буде.

Сама Меркель вже заявила, що більше не буде канцлером і не керуватиме своєю партією. Ми пам’ятаємо, як її попередник Шредер пішов працювати у “Газпром”, то, може, і вона розглядає такі плани.

Що ж стосується, України, то все залежить від нас самих. Країна з такими розмірами, такими ресурсами і таким географічним розташуванням може стати потужним світовим гравцем, якщо стане сильною. Так само така країна може стати ласим об’єктом для маніпуляцій, якщо вона буде слабкою.

Сьогодні США активно проявляють свою зацікавленість Україною. Це вдала для нас можливість наполягати на розширенні нормандського формату. США та Британія грають геополітично, вони явно не зацікавлені у посиленні позицій РФ. Тому зміна влади в Україні – це шанс на зміни у боротьбі з РФ. Адже новий президент не підписував мінські угоди, не зав’язаний на нормандському форматі й може пропонувати якісно нову форму співпраці. Тим не менш, у переліку кандидатів до другого туру я не бачу людини, яка може істотно покращити українську зовнішню політику.

Олег Жданов:

Якщо Порошенко програє, у нас з’явиться вікно Овертона для змін у країні. Система держуправління зміниться. Ми станемо 52-м штатом США. Сюди зайдуть республіканці. Вони зроблять суд окремою гілкою влади, переформатують антикорупційні органи, протиснуть зміни до Конституції для формування парламентської республіки й залишать президентові тільки представницькі функції. Для Меркель і Путіна це катастрофа.

Географічне розташування України – це перехрестя всіх торгівельних шляхів. Нас не обійти. Тому той, хто керуватиме нашою територією, тільки на транзиті зароблятиме величезні кошти. Якщо американці дотиснуть створення Балто-Чорноморського союзу, ми зароблятимемо ці величезні гроші. А за ті кілька років, поки збудується «Північний потік-2», Штати викрутять всі гроші з Європи.

«Україна – це приз між російсько-німецькою коаліцією і англо-саксами»

Ось за що йде боротьба. Україна – це приз між російсько-німецькою коаліцією і англо-саксами. Той, хто виграє, керуватиме на європейському континенті. Нам, звісно, вигідніші англо-сакси. Бо вони наведуть у нас лад у плані прозорості та керованості й вкладатимуть сюди інвестиції.

Ми вже сьогодні бачимо, що США заходять в Україну серйозно й надовго. Вони вже беруть під контроль Чорне море. Невдовзі поведуть нафту з Ірану через Єреван-Батумі-Одесу-Гданськ. Улітку нас включили до великого плану розвитку інфраструктури Європи, розрахованого до 2030 року. Там передбачено 39 млрд євро на 10 автобанів і 5 залізничних сполучень в Україні. Перший автобан побудують зі сполученням Одеса-Гданськ. Чому? Бо газова труба у нас є така – Одеса-Броди-Гданськ, по якій, ймовірно, почнуть качати нафту. Це ще одна причина, чому Меркель підтримує Порошенка. Бо якщо в Україну зайдуть США, то перше, що вони зроблять, це візьмуться за регулювання московського газу.

Богдан Яременко:

Німеччина бачить себе лідером у ЄС. Для цього лідерства їй необхідна потужна економіка. А для економіки потрібні правильні зовнішні відносини. Звідси й інтерес Німеччини до РФ, як до джерела ресурсів і великого ринку збуту. Також Німеччина розуміє, що їй потрібна безпека і стабільність на її території. Тому вона намагається згладжувати свої міжнародні стосунки у той спосіб, який вигідний саме їй.

Так, Німеччина засуджує російську агресію в Україні, приєдналася до всіх санкцій, але цього явно недостатньо. І замість шукати способу вплинути на загарбника, сьогодні німецька еліта задумується про те, що варто спробувати забути про ці проблеми й шукати користь для себе.

Тому зміна Президента України ніяк не вплине на зміну зовнішньої політики Німеччини. Правляча партія, яку скоро покине Меркель, має серйозні електоральні проблеми. У ФРН набирають популярності праві рухи, а це створює необхідність для владної партії думати про інтереси виборців. Зрозуміло, що першочергова тут економіка. Німецьким виборцям байдуже до українських територій, їх більше турбує їхня власна кишеня. І саме на інтересах цієї кишені будуватиметься німецька політика щодо України.

Яна Федюра, “Вголос”