26 грудня Президент України Петро Порошенко оголосив про завершення дії воєнного стану на території десяти областей України. При цьому гарант похвалився, що за цей час була посилена обороноздатність, усього за 30 днів Україна отримала небачену підтримку з боку світової спільноти, а через старання Арсена Авакова рівень злочинності в тих областях, де діяв воєнний час, зменшився на 26 %, і аж 1 650 росіян не змогли потрапити в Україну.

Попри такі небачені «перемоги» Порошенко все ж заявив, що припиняє дію воєнного часу, бо ж вибори скоро. При цьому за ці 30 днів не було досягнуто того, для чого і вводився воєнний стан: Росія не звільнила наших територій, українські моряки й досі перебувають у московській тюрмі.

Для чого ж  було запроваджувати воєнний стан в Україні  та чим він справді допоміг у боротьбі з ворогом? Про це ІА «Вголос» питав у експертів.

Сергій Гайдай, політтехнолог:

Те, що попри війну дія воєнного стану протривала всього 30 днів, свідчить, що воєнний стан був потрібен не для посилення обороноздатності, а для того, щоб відтермінувати президентські вибори, до яких Порошенко не готовий. Зараз команда президента робить усе можливе, щоб у Порошенка зросли рейтинги – у них нічого не виходить.

План Банкової провалився і тепер Президенту доведеться боротися за президентське крісло, застосовуючи піар та адміністративний ресурс.

Олег Соскін, директор «Інституту трансформації суспільства»:

Введення воєнного часу на четвертому році війни з Росією, напередодні виборів — це була невдала спроба Порошенка здійснити в Україні переворот. Його метою було встановлення диктатури під виглядом воєнного стану.  Найгірше, що могло статися, це коли б росіяни почали повномасштабне військове вторгнення та здійснення різноманітних провокацій на території України.

«Порошенко розпочав гру з воєнним станом, на що не погодились ні у Сполучених штатах Америки, ні в Європейському Союзі»

План Порошенка з ймовірною узурпацією влади через введення воєнного стану провалився. І те, що Президент казав про небачені успіхи, які вдалося досягнути всього лише за 30 днів, — це самообман. Бо ми не побачили, що українська економіка була переведена на військові потреби, влада в державі не перейшла до військових. Це був не воєнний стан, а імітація, яка провалилася. Бо Порошенко розпочав гру з воєнним станом, на що не погодились ні у Сполучених Штатах Америки, ні в Європейському Союзі, і Президент під тиском світової спільноти відмовився від ідеї продовження дії воєнного стану.

Віктор Небоженко, директор соціологічної служби «Український барометр»:

Введення воєнного стану на території України — це був піар із метою підняття авторитету Президента Порошенка як головнокомандувача. Але за п’ять років негативна громадська думка українців щодо постаті Президента вже укріпилася настільки, що ніякі дії не допоможуть його рейтингам.

Була небезпека того, що воєнний стан міг перейти у державний переворот за участю самого президента, що призвело б до зриву виборів. Те, що Президенту довелося рахуватись із громадською думкою, свідчить про те, що наразі є перспектива зміни президентської влади в Україні.

Порошенко так і не зрозумів, що робити з воєнним станом, а передавати владу Збройним силам України він боявся. Адже воєнний стан має свою логіку і він передбачає, що пріоритетними людьми у державі стають не представники місцевої та державної влади, а військові. Тобто Президент мав передати частину своєї влади призначеному генералу армії, котрий би мав багато можливостей у тих областях, де був запроваджений воєнний стан. Також унаслідок введення воєнного стану мали бути створені військові адміністрації замість місцевих органів влади, керували б якими саме військові. Цього не сталося.

Негативна реакція наших західних партнерів на введення воєнного стану в Україні була зрозуміла: вони боялися, що ігри Порошенка з воєнним станом матимуть негативні наслідки. На Заході побачили: те, що прийняла Рада, було не воєнним станом, а жалюгідною його подобою.

«Воєнний стан в Україні став інструментом політичного піару та передвиборчої технології Президента»

Юрій Сиротюк, директор «Українських студій стратегічних досліджень»:

Ще 2014 року в Україні повинен був введений режим воєнного стану, який визначає те, як повинна жити держава в умовах бойових дій, що має робити влада та громадяни України.

Наша влада, замість того, щоб запровадити воєнний стан, придумала спочатку антитерористичну операцію, потім операцію Об’єднаних сил. У нас уже є купа законодавчого мотлоху, замість того, щоб сказати, що Україна перебуває у стані військової агресії, а тому все українське суспільство повинно боротися задля нашої перемоги. Так, повинні були почати діяти військові адміністрації, посилено працювати територіальна оборона, могли бути заборонені всі акції протесту, заарештовані агенти країни-агресора. Проте цього всього за чотири роки не було зроблено і коли Президент оголосив воєнний стан у зв’язку з агресією в Керченській протоці, то була надія, що Порошенко врешті почне виконувати функції головнокомандувача і ми проведемо суспільну мобілізацію. Проте це 30-денне введення воєнного стану не призвело до дисципліни серед народних депутатів: вони поїхали на свої Сейшели та Багами, ще тоді, коли в Україні офіційно діяв режим воєнного часу.

Українці за цей місяць також не до кінця зрозуміли, що їм робити. Антиукраїнські угрупування в Україні, як діяли, так і діють, бізнес із Росією розвивається, а кум Путіна Медведчук продовжує скуповувати українські ЗМІ, його бізнес і надалі процвітає.

За час дії воєнного стану наша економіка не була переорієнтована на протистояння з РФ. Ми побачили профанацію воєнного стану. Єдиними, хто реально відчув дію воєнного стану, це наші військові. Адже всі силовики були відкликані з відпусток, розміщені на базах розташування. На полігонах були проведені навчання резервістів. Проте тридцять днів для посилення обороноздатності — це нікчемно мало.

Дуже прикро, що воєнний стан в Україні став інструментом політичного піару та передвиборчої технології Президента. Найгірше, що можна було зробити, — це оголосити воєнний стан і не показати суспільству, що ми реально протистоїмо Російській Федерації. І це Порошенку вдалося.