У Мінкульті ж непохитні: УПЦ КП припинила існування й увійшла до ПЦУ. Однак це не зупиняє почесного патріарха і він зібрав церковників, щоб обговорити перспективи відродження КП. Українці натомість  заговорили не лише про внутрішньоцерковний конфлікт, але й навіть про розкол новоствореної церкви. При цьому захвилювались, чи не втратить Україна Томос через церковні міжусобиці священнослужителів?

Чому ж патріарх Філарет заявляє про існування КП, якщо у грудні 2018 року створили ПЦУ, до якої увійшла і УПЦ КП? І чим загалом загрожує Єдиній Церкві в Україні внутрішньоцерковний конфлікт?

Про це «Вголос» поцікавився у релігієзнавця і директора Центру релігійної безпеки Дмитра Горєвого, завідувача відділу історії релігій і практичного релігієзнавства Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ Людмили Филипович та релігієзнавця Юрія Чорноморця.

Чи КП справді існує, враховуючи об’єднання церков і створення ПЦУ?

Юрій Чорноморець:

Київський патріархат ліквідували на соборі в Києві 15 грудня 2018 року, і це рішення зафіксовано юридично у Мінкульті в січні.

Людмила Филипович:

У протоколах чітко вказали: у зв’язку із приєднанням до ПЦУ, УПЦ КП розпускається. Опісля з реєстрації зняли статут УПЦ КП і ухвалили та взяли на реєстрацію державними органами влади статут ПЦУ. Однак, хоча юридично, відповідно до документів, Київський патріархат припинив своє існування, у головах вірян, а особливо у голові патріарха, він існує досі. Самі ж віряни на рівні сільських парафій ще не усвідомили, що є Єдина (!) Церква. От і виходить, що Київський патріархат де-факто є, хоча де-юре його вже немає. При цьому юридично відновити його неможливо, лише створити заново.

Чому ж патріарх Філарет заявляє про існування Київського патріархату і навіть допускає розкол у новоствореній Церкві?  

Дмитро Горєвой:

Філарет не хоче віддавати владу та вплив, хоча ще після утворення ПЦУ мав передати повноваження новому очільнику Церкви Епіфанію. Патріарх добре розуміє: він виходить за межі ПЦУ, яка є митрополією, і у ній патріарха бути не може. Для цього потрібний патріархат, який Філарет і хоче проголосити, аби автоматично стати його очільником. Тим більше: Філарет як очільник Київського патріархату розпоряджався його фінансами, однак після об’єднання церков фінанси УПЦ КП мали перейти до ПЦУ і у розпорядження Епіфанія. Однак патріарх цього не зробив і тепер шантажує митрополита, який не може на повну використовувати кошти для розбудови ПЦУ.

Юрій Чорноморець:

Окрім того, що патріарх хоче влади, а не просто пошани, його підштовхують до радикальних дій окремі політики

Окрім того, що патріарх хоче влади, а не просто пошани, його підштовхують до радикальних дій окремі політики, які дружили з Путіним. Також на пристрастях Філарета грають певні люди з його оточення, які бояться, що самі по собі нічого не значать, тому хочуть щоб Філарет мав повноту влади. А розкол Церкви Філарет передбачає через власну свою гординю і фатум – йому ж напророчили: з церковного погляду буде «похований» мирянином.

Хто може підтримати Філарета?

Людмила Филипович:

Ми вже побачили, що 14 травня до Києва на літургію у Володимирському соборі священнослужителі прибули не зовсім добровільно. Приїзду передували залякування, мовляв, якщо не приїдете, вас позбавлять сану і відберуть усе те, що вам дали 20 років тому.  (За даними ЗМІ, скандальні запрошення на бланках УПЦ КП були розіслані понад 60 єпископам, але лише 4 з них прибули на богослужіння, яке очолював Філарет. Це, зокрема, архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент, а також група ієрархів із колишніх приходів УПЦ КП у Росії – митрополит Білгородський і Обоянський Іоасаф, його вікарій Петро та єпископ Адріан).

Дмитро Горєвой:

Колишні представники УАПЦ не підуть за Філаретом, адже, якщо вони у 2015 році не змогли об’єднатися, то тепер, маючи статус і визнання, у розкол через примхи патріарха не підуть тим більше. Не підтримають Філарета також представники Московського патріархату, які приєдналися до ПЦУ: митрополит Олександр чи митрополит Симеон. Та й у середовищі колишнього Київського патріархату не все однозначно: там є люди, які підтримують Епіфанія.

Чи справді відновлення КП загрожує Томосу?

Людмила Филипович:

Випадки втрати Томосу через внутрішньоцерковні конфлікти бували дуже рідко. Такий інцидент, до прикладу, спіткав Румунську Церкву наприкінці XIX ст. В Україні також є така загроза, однак ми ж не румуни у XIX ст. Протягом кількох сотень років українці мріяли про самостійну автокефальну церкву. Тому Томос ми отримали не тільки завдяки зусиллю Філарета та інших, просто лише зараз ми змогли поставити крапку в цих історичних процесах.

Юрій Чорноморець:

І все-таки, якщо за Філаретом піде значна частина єпископів і громад, це означатиме призупинку дії Томосу.

Дмитро Горєвой:

Якщо ж Філарета підтримуватиме меншість, то вони просто відділяться від ПЦУ, створивши окрему церкву КП.

Чим загалом загрожує Єдиній Церкві цей конфлікт?

Дмитро Горєвой:

Ми вже спостерігаємо послаблення динаміки переходу громад Московського патріархату до ПЦУ

Ми вже спостерігаємо послаблення динаміки переходу громад Московського патріархату до ПЦУ, бо в самому середовищі МП є чимало людей, які хоча й підтримують автокефалію, але категорично налаштовані проти патріарха. Адже Філарета одна частина українського суспільства сприймає як Героя України і ледь не духовного батька нації, а для інших, особливо для вірян МП, він є дуже токсичною фігурою, на відміну від митрополита Епіфанія. Філарета ж не сприймають у середовищі МП, з одного боку, через багаторічну пропаганду на його адресу з боку Москви, а з іншого – через його авторитарний стиль правління. А у Московському патріархаті в Україні стиль правління зовсім інший: там своєрідна конфедерація феодалів, тобто кожен єпископ на місцевому рівні має повноту влади і робить що хоче, а з центру особливо ніхто не тисне, лиш би вони в цій юрисдикції залишилися. Натомість Філарет свого часу втручався у внутрішні справи єпархій, міг навіть єпископів знімати, тому представникам регіонів це не подобалось.

Та й загалом така поведінка Філарета може поставити хрест на міжнародному визнанні ПЦУ, а також спричинити міжправославний конфлікт. Бо якщо проголосять патріархат, ми будемо змушені в переліку церков вийти з табору митрополичих і з 15-го місця  пересунутися на 10-те, відповідно, вступивши в конфлікт із Кіпрською Церквою, яка його займає. І це спричинить дуже серйозні церковно-дипломатичні наслідки.

Хоча, думаю, у Константинополі у такому розвитку подій не зацікавлені, і перша ластівка з Фанару вже є: директор департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України Андрій Юраш заявив, що спілкувався зі Вселенським патріархом і той сказав йому: до тих, хто влаштовуватиме церковні розколи, застосують  відповідні санкції. Це означає, що на Фанарі стежать за ситуацією і дії Філарета не залишаться без відповіді, якщо він справді реалізує те, про що говорить.

Які це можуть бути санкції?

Дмитро Горєвой:

Рішення синоду Константинопольського патріархату, коли накладену на Філарета анафему визнали недійсною та повернули патріарху канонічний статус, можуть переглянути. І це буде дуже серйозний удар по Філарету, бо його або відлучать від Церкви, або піддадуть анафемі за неодноразове ухилення та розкол. Усе залежатиме від того, що вчинить Філарет та яку підтримку отримає, і, звичайно, від стратегії Константинопольського патріархату.

Які зміни надалі очікують на Єдину Церкву?

Дмитро Горєвой:

ПЦУ втримається, від неї хіба що може від’єднатися якась групка людей, які підтримують Філарета. Очільник ПЦУ Епіфаній при цьому заявляв: у Київський патріархат не повернеться.

Юрій Чорноморець:

Із цієї кризи ПЦУ вийде більш міцною, вільною від баласту і зможе стати центром об’єднання для українського православ’я. Можливо, за посередництва 14 предстоятелів православних церков буде досягнуто загальної єдності в автокефальній церкві. Бо хоча патріарх Філарет і його оточення здатні на будь-які радикальні дії, все ж загалом ПЦУ гуртується навколо Томосу, і це вже нова національна ідея – що церква не має бути лише українська, але й визнана.

Людмила Филипович:

Загалом, інституційно, ментально, канонічно, ідеологічно та культурно новоутворена Церква потребує тривалого часу для того, аби вона перетворилася на Церкву, яка є незалежною від світської влади, розвивається за своїми законами. А в ситуації релігійної плюральності, в якій перебуває Україна, це не просте завдання. Бо до УПЦ ставилися, як до державної церкви, яка слухає Президента. Тим більше в Україні треба вибудувати Церкву, яка буде вирізнятися від МП, яка не буде схожою на постсовєцьку і посткомуністичну структуру, якою є РПЦ і МП.

Та й ніхто не очікував, що найбільшою загрозою для новоствореної Церкви буде внутрішньоцерковний чинник, а не удар від росіян. Хоча я не виключаю, що активну участь у цьому конфлікті взяли представники Москви, зокрема ФСБшники, які знають болючі місця і б’ють по них. Тому Епіфанію і Філарету треба нарешті зустрітися і залагодити конфліктні інтереси.